Твоє Слово, Господи – то істина. Освяти нас істиною своєю! (Йн 17, 17 б. а)

 
 
 
Подружній діалог, або ж обов’язок засідання

Це одна з практик, яку виконують подружжя та родини – учасники міжнародного руху католицьких подружжів Екіп Нотр-Дам, а також родинних спільнот Руху "Світло-Життя" (які прийняли назву: Рух "Домашня Церква"). Належно проведений подружній діалог творить справжні чуда, приносячи плоди сімейного миру, згоди, толерантності й порозуміння.

Насамперед потрібно зрозуміти, що подружній діалог, тобто обов’язок сісти поруч, не є вправою: це релігійний акт, плодами якого ми завдячуємо дії Бога, на Котрого покладаємо надію. Дії, на яку ми маємо відкритися. Джерелом натхнення для цієї практики є Євангеліє від Луки, де двічі згадується ситуація, коли перед початком якоїсь справи потрібно спершу сісти й замислитися. "Бо хто з вас, коли захоче будувати башту, не сяде спершу й не порахує видатків, чи має чим закінчити?" (Лк 14,28). "Або який цар, ідучи війною проти іншого царя, не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього" (Лк 14,31).

Розпочинаючи своє подружнє життя, кожна пара заходилася будувати свій домашній осередок, у якому нове життя має поставати й розвиватися в атмосфері справжньої любові. Ці двоє будуть змушені стати не до одного бою, аби зберегти цю любов. Тому обов’язковим є знайдення такого часу, аби сісти й спільно замислитися над подружнім та сімейним зв’язком. На жаль, трапляється, що навіть найкращі християнські подружжя, які не забувають разом ставати навколішки перед Богом, – не знаходять часу, аби сісти поруч і спокійно порозмовляти одне з одним перед лицем Божим. Вихідне визначення такого подружнього діалогу звучить так: "Чоловік і дружина щомісяця, разом, у присутності Божій замислюються, якою є думка Божа і воля Божа щодо їхньої родини, аби краще це виконати" (хартія Екіп Нотр-Дам).

Чому ми називаємо такий діалог "обов’язком засідання"? "Обов’язок" – бо рекомендується, аби кожна пара, яка бере участь у колах "Домашньої Церкви", релігійно заангажована, провадила його щомісяця. "Засідання" – бо тут показання для сидячої позиції. Чому? Бо цей обов’язок подружжя мають виконувати, усвідомлюючи присутність Бога, а для цього потрібен спокій, нестомлений розум і заспокоєне серце. Для досягнення такого духовного і психічного спокою вельми допомагає сидяча постава. Зауважмо, що до "коротких замикань" найчастіше доходить, коли люди стоять.

Чи така розмова справді потрібна?

Так, і особливо сьогодні, в часи невпинного поспіху, напружень, конфліктів, неспокою. Напевно ж молодята, перш ніж забралися до будування свого родинного вогнища, порівнювали свої погляди і, підраховуючи свої духовні й матеріальні капітали, складали якийсь план майбутнього життя, обрали певний ідеал. Однак потім життя стало їх поглинати. Різноманітні заняття, клопоти з дітьми, щоденна шарпанина, поспіх тощо. Вони вже не знаходять часу, аби спокійно сісти й подумати над сімейним життям: яке воно мало бути? яке є? що змінити, покращити? як відновити ідеал життя, який сяяв перед ними у мить початку їхнього спільного життя? як звернутися по раду до Христа, Якому, зрештою, вони віддали свої життя? В такій ситуації у їхнє родинне життя входить безлад. Молитва і сімейні традиції перетворюються на рутину, виховання дітей скорочується тільки до рефлексів, не раз нервових. Малі непорозуміння, недомовленості залишаються нез’ясованими, ліквідованими і западають у глиб свідомості. На подружній єдності цих двох виникають щораз то глибші тріщини. Бо є ситуації, в яких мовчання стає ворогом любові.

Не знаходячи часу на те, щоби поглянути з певної перспективи на своє подружнє та сімейне життя, подружжя не зауважують цих недоліків, не помічають холодності й дисонансу, що вкрадаються в їхнє життя. Таке становище зрештою приводить до розбиття подружжя. Навіть якщо люди не розходяться, то провадять подружнє життя осібно – таке важке, а не раз і геть кошмарне для них самих і для дітей. Саме для того, щоб цього не допустити, аби вберегти подружжя від цієї небезпеки, і застосовується практика засідань, метою якої є зцілення, омолодження, оновлення атмосфери сімейної любові.

Теологічні підстави обов’язку засідання

Потрібно усвідомити, що цей діалог є справою не тільки співподругів, а й одночасно – і насамперед – справою Бога. Потрібно відкритися на це Боже діяння, потрібно залишити багато місця для молитви. Якщо її забракне, результати будуть мізерні або їх не буде взагалі. Очевидною справою є, що тут потрібна добра воля обох партнерів. Подружній діалог є часом особливої дії благодаті Таїнства подружжя. Через це таїнство подружжя прийняло взаємну відповідальність одне за одного, присягнули з благодаттю Божою закоренити свою єдність у Богові й разом до Нього йти. Віддаючись одне одному, вони разом віддалися Богові. Бог уклав із ними союз, зобов’язався їх підтримувати, оберігати і провадити життєвими шляхами до повноти святості. Аби благодать таїнства була плідна, подружжя має усвідомлювати, що ця благодать постійно присутня в їхній любові. "Обов’язок засідання" є привілейованим моментом відновлення цієї свідомості. Години, призначені на глибоке внутрішнє з’єднання подружжя, є також годинами особливої дії благодаті. Подружжя, які тоді "торкаються" самої суті своєї любові, можуть так само "торкнутися" реальності дії благодаті. Під час подружнього діалогу, тобто в мить найглибшої внутрішньої єдності подружжя, Бог не раз дозволяє відчути свою присутність, хоч би у формі несподіваного припливу любові, що єднає чоловіка й дружину. Певно, що такий досвід буває недовготривалим і не звільняє від обов’язкового, важкого зусилля розвитику віри і практикування чеснот. Однак таємничий досвід присутності Христа, обіцяний тим, які збираються в Його Ім’я, стає особливою допомогою  для розвитку любові, а зокрема для очищення любові подружньої.

"Обов’язок засідання", аби досягти своєї мети, вимагає від співподругів певних чеснот – не обов’язково героїчних, але пов’язаних із терпеливою і невпинною працею над собою. Він вимагає відкинути фальшивий сором, пиху, нестриманість, нарцисизм (задивлення в себе самого). Він вимагає щирості – не тільки щодо іншого, а насамперед щодо самого себе. Вимагає великої покори, яка дає змогу пізнати, що ти не такий, яким хотів би бути, і яка допомагає прийняти слова правди – не раз важкої. І, зрештою, діалог вимагає відваги, аби йти до самого кінця у розпочатому зусиллі, навіть тоді, коли він провадить туди, куди ми зовсім не хотіли б іти. Тут не можна нічого фальсифікувати. "Обов’язок засідання" вимагає від подружжя також і чесноти витривалості. З місяця в місяць, із року в рік вони беруться до все того ж самого розрахунку, до шукання, яке не дає швидких результатів. Потрібно нагадати  собі під час цих важких годин, що Бог нас на цей час запрошує, чекає нас і любить нас.

Чи це важко? І так, і ні. Важко, якщо сон ставлять вище від чування, темряву – від світла, спокій егоїзму – від любові. Легше, якщо подумати, що прикликаєш очікувані чесноти; в будь-якому разі, пробуджується прагнення їх, вони розвиваються. Саме в цей момент бачимо Бога, Який діє. Коли розраховуєш тільки на людські можливості, то діалог стає самообманом. А з допомогою Божою він, однак, виявляється можливим навіть для тих, хто спочатку не дуже то й виявляв добру волю. Проте належить визнати, що "обов’язок засідання" є важкий. Перешкоди з’являються і зовні, і зсередини. Але він можливий, а труднощі з плином часу відходять. Можна навіть сказати, що позитивні результати пропорційні до труднощів, з якими стикаєшся, бо то саме труднощі примушують до напруженої праці над собою, а, власне, праця над собою є умовою як людського, так і надприродного успіху цієї релігійної практики.

Чим є і чим не є подружній діалог

Подружній діалог не є: демонстрацією воєнної сили; відбиванням пінг-понгової кульки; розрахунками; іспитом сумління співподруга; говорінням "це ти винен (винна)"; трибуналом засудження; судовим засіданням; хвилиною вілпочинку.

Подружній діалог є: часом спільних відкриттів; часом шукання задуму Божого стосовно свого подружжя й родини; спільним будуванням подружньої єдності; шляхом углиб свого подружнього життя; спільним злетом до відновлення любові; припасовуванням, узгодженням двох окремих поглядів на життя та людей; спільною подякою. Подружній діалог – це досить довгий час, проведений у спокої, щомісяця, разом, задля усунення всього, що загрожує подружній єдності, з метою зміцнення домашнього вогнища. Це хвилини, прожиті перед Божим оком і з Божою допомогою.

Замислімося над деякими визначеннями цього поняття.

Досить тривалий час… Не хілька хвилин. На виконання цього обов’язку потрібно виділити щонайменше годину. Якщо проблем багато, потрібно присвятити для їх обговорення більше часу. Йдеться головно про те, аби мати час, аби не поспішати, не підганяти одне одного, аби вислухати співподруга до кінця. Краще обговорити одну проблему до кінця, аніж кілька – поверхово.

…проведений у спокої… Краще зовсім не розпочинати подружнього діалогу, аніж провести його в атмосфері поспіху й роздратування. Потрібно гарантувати одне одному цей "досить тривалий час": вкласти дітей спати, вимкнути телефон, піти разом на прогулянку тощо. Потрібно "пуститися берега, виплисти на глибінь". Аби цього досягти, варто би передбачити "прикордонну зону": перш ніж розпочнеться діалог як такий, можна (залежно від темпераментів) послухати музику, почитати, провести певний час у мовчанні.

…щомісяця… Потрібно вибрати конкретний день, визначити дату. Період одного місяця видається найбільш відповідним. Коротший термін був би некорисний. Не можна було б тоді поглянути на найближче минуле з певної дистанції; а для тих, хто має хворобливу скрупульозність, часте обговорювання деяких тем є навіть шкідливе. Період довший, ніж місяць, також не рекомендований. За цей час багато забувається. Якого дня варто провадити такий діалог? Для людей систематичних це може бути, скажімо, десятий день місяця. Для більш "духовних" – день, коли вони йдуть до сповіді, або ж той день, у який вони колись узяли шлюб.

…разом… Потрібно бути разом, а не поруч. Тут обов’язкові взаємна щирість і відкритість. Бо ж треба сягнути глибини кожної проблеми, проаналізувати мотиви, внутрішні порухи, які стоять за нашими рішеннями, нашим способом буття й поведінки, звільнити від пут приховані думки. Потрібно, щоб після діалогу подружжя могло сказати: ми думаємо, ми хочемо.

…задля усунення всього, що загрожує подружній єдності… Це відповідний момент, аби усунути будь-які непорозуміння, побачити кожну тріщину, щиро визнати пережиті прикрощі, страждання, розчарування. Одним із головних благ "обов’язку засідання" є постійне усвідомлення, що настане день, коли ми зможемо зустрітися і пояснити одне одному те, що сталося. Це усвідомлення захищає від поспішних реакцій, а разом із тим робить так, що багато справ, не важливих і не вартих уваги, "тануть як в тумані", перш ніж цей день настане. Натомість проявляються справи основоположні, які вимагають спільного обговорення, і то в такий час, коли розум відпочив і серце заспокоїлося. Трапляється, що один зі співподругів помічає неналежну поведінку іншої сторони, наприклад, щодо дитини. Тоді замість того, щоб кинути зауваження "по гарячих слідах", яке напевно не було б добре сприйняте й допровадило б до суперечки, цю справу відкладають до хвилини діалогу, й тоді спокійно її представляють: "Як ти гадаєш, чи, кажучи тоді такі слова, ти зробив (зробила) добре? Бо моя думка така, що…" Звертати увагу потрібно не виносячись над партнером, делікатно й у відповідну мить. Цією відповідною миттю, власне, і є подружній діалог.

…з метою зміцнення домашнього вогнища… Викладене вище є немовби вступом, воно має допомогти "очистити територію" перед тим, що відбудеться важливого: перед діалогом. Його належна мета – це поглиблення любові, зміцнення подружньої єдності, будування щастя родинного вогнища і його сяйво. Одним словом, це перемога любові. Тому також (упорядкованим і організованим чином) потрібно спільно замислитися над окремими сферами щоденного життя, побачити, як вони виглядали упродовж минулого місяця. Не може бути сфери, якої подружжя не обговорювало б цілими місяцями. Дехто готує свій подружній діалог протягом цілого місяця, записуючи в зошиті або на спеціальних картках свої спостереження, проблеми, які хотілося б спільно обговорити. Кожне подружжя завжди матиме свої питання чи теми для обговорення. Однак існують певні підставові сфери, оминання яких перекреслило б сенс діалогу. І перш ніж розпочнеться обговорення поточних справ, потрібно повернутися до джерела першої любові, поглянути на ідеал, який тоді був перед очима, на труд, до якого забралися разом. Потрібно відновити в собі запал і ревність перших хвилин подружнього життя, а потім уже перейти до обговорення всіх або деяких проблем.

Під Божим оком і з Божою допомогою. В порядку описання цей пункт опинився на останньому місці. Якщо йдеться про його значення, то він має бути на першому. Без віднесення до Бога краще не розпочинати подружнього діалогу, бо його душею є молитва. Добре хтось сказав, що в "обов’язкові засідання" беруть участь не двоє, а троє: двоє дітей, які запитують свого Отця. "Обов’язок засідання" – це справжній "перехід Господа", Пасха. Звідси випливає неуникність тривалішої молитви. Дехто доходить до неї поступово, починаючи від теплої, приятельської розмови, яка прямує до молитви як до своєї вершини. Інші, навпаки, входять безпосередньо в молитву. Вони вважають, що осягнення її відповідної глибини допомагає охопити ціле їхнє життя. Тут треба виробити найкращий для конкретного подружжя спосіб.

Якої форми має набрати така молитва? Це може бути зосередження, поєднане зі внутрішньою молитвою, або ж читання тексту Святого Письма з літургії цього дня чи довільного уривка з Біблії. Може також бути молитва на Розарії або інша усна молитва. Всі ці способи можуть бути застосовані. Ми, однак, особливо радимо спонтанну молитву, в якій подружжя голосно висловлюють Богові свої прохання й подяки. Значення такої молитви подружжя підкреслюють у численних свідченнях. Вони пишуть, що завдяки "обов’язкові засідання" навчилися молитися одне в присутності іншого, і це привело їх до спільної молитви. Є подружжя, для яких діалог спочатку є надто важкий. Такі пари мають розпочинати від обговорення більш "зовнішніх" проблем – наприклад, можуть спільно планувати сімейний бюджет, час відпустки, говорити про друзів. Але вони також завжди мають робити це під оком Божим і в Божій присутності. Лише потім вони повинні переходити до тем більш внутрішніх. Вони мають разом шукати Божого задуму, Божих рішень, волі Бога щодо окремих справ їхнього життя. Не завадило б, аби такий діалог час від часу був проведений зі старшими дітьми та з цілою сім’єю.

Проблеми, яких не можна оминати під час подружнього діалогу

1. Особисте життя. Тут ідеться не про викладання справ, які стосуються власної совісті, а про об’єктивну оцінку себе перед найуважнішим свідком, яким є чоловік чи дружина, і про прийняття відповідного рішення на найближчий місяць. Не одразу людині стане сил на самооцінку, на відкриття свого нутра, що так сильно полегшує взаємне пізнання (а отже, є актом любові). Є подружжя, яким ще бракує внутрішньої єдності. Такий крок був би для них на початку надто важкий (особливо для старших подружжів). Вони мають впроваджувати цю тему поступово, залежно від своїх внутрішніх можливостей, передумов. Треба пізнати не тільки себе, а й партнера. І це є благом "обов’язком засідання". Любов вимагає пізнання. А сучасні подружжя часто так мало одне одного знають! Спочатку вельми чуттєве переживання любові поглинає все інше. Пізніше звичка жити удвох створює ілюзію, що "ми вже все знаємо". Чи часто подружжя дають собі труд відкривати справжню особистість співподруга? Кожна особа є таємницею. До неї потрібно наближатися з повагою, з чуйною увагою. Тільки такий підхід буде доказом любові, яка прагне допомогти іншій стороні в пізнанні себе та розвиткові своєї особистості. "Обов’язок засідання", примушуючи пізнавати себе та іншу особу, викликає створення між подружжям єдності думок та почуттів, яка не має нічого спільного зі щоденним обміном фразами ані зі щирістю. Маємо тут дві людські особи, які, вдивляючись одна в одну, пізнаються взаємно, єднаються.

2. Ти і я. Де ми є, якщо йдеться про нашу єдність з погляду фізичного, чуттєвого, інтелектуального, духовного? Чи в "ти" я бачу повну особистість, чи не зводжу її до предмета? Чи я відповідяльний за друге "я", тобто "ти", перед найбільшим "ТИ" – перед Богом? Чи я об’являю власне "я" без маски? Чи будую в собі щоразу більшу відповідальність? Чи наше "ти і я" щоразу глибше і щоразу ширше стає в усіх сферах спільним "ми"?

3. Ми і наші діти. Затримати свої думки над кожною дитиною, просячи Бога, аби дав нашим серцям Його погляд, аби ми бачили й людили дітей так, як Він, і провадили їх згідно з Його замірами. Треба також подивитися на цю тему з точки зору виховної психології. Чи не маємо ми якихось упереджень до котрогось із наших дітей? Чи ми не надто вимогливі, вперті щодо них? Чи не виховуємо дітей для себе замість робити це для них самих? Чи маємо ми достатньо часу для розмов із ними? Чи ми обоє застосовуємо однакові виховавчі методи? Як вигладяє наша сімейна молитва? Може, вже варто було б робити сімейний діалог зі старшими дітьми?

4. Ми та інші. Наші сусіди, приятелі, родичі, співпрацівники, з якими нас єднають професійні справи; суспільна й церковна відповідальність. Чи деякі завдання, нами прийняті, ми не виконуємо за рахунок інших, важливіших? Чи ми не оминаємо, не відсуваємо вбік неяких сфер нашого життя, наприклад, особистої культури, контактів із друзями, з ріднею?

5. Ми і Бог. Це основоположна проблема, до якої всі інші мають прямувати. Тут розрізняємо т.зв. релігійні вправи, тобто час, присвячений молитві особистій та сімейній, життя таїнствами, а також "загальну орієнтацію", тобто читання, відкриття, шукання. І найважливіше питання, яке щоразу належить собі ставити: яка є воля Божа щодо нашої сім’ї сьогодні? Чого від нас очікує Бог?

Завдяки таким роздумам, такому важливому й регулярному рахункові, завдяки скеруванням точним і контрольованим, поступово починає створюватися певна підстава поведінки, правила життя цієї родини, які – нічого не відбираючи з проявів її життєздатності – впорядковують життя для її добра, для подальшого повнішого розвитку.

Як провести подружній діалог?

1. Приготування. Організувати собі спокійний час, аби не перешкоджали діти, телефон та ін. Бути уважним, аби не мати саме тоді на голові якихось несподіваних клопотів, виїзду наступного дня, термінової праці. Розслабитися завдяки прогулянці, зміні оточення, музиці, кільком хвилинам тиші тощо. Атмосферу діалогу потрібно приготувати насамперед у своєму серці, радістю й молитвою, аби вона стала вільною і духовною. Однак потрібно остерігатися штучності й удаваної сердечності. Приходити на діалог не як на конференцію, а як на заручини, з готовністю прийняти приховані дари, якими кохана особа захоче з нами поділитися. Постановіть, що ви не будете поспішати!

2. Хід діалогу. Справжній подружній діалог відбувається перед лицем Бога, тому одразу станьте перед Ним. Прочитайте разом із релігійної книжки, найкраще зі Святого Письма, уривок, який попередньо вибрали на цей вечір, а потім – а може, навіть перед читанням – помоліться разом і довго. Якщо це можливо, нехай кожен з вас голосно, спонтанно скаже свою молитву. Така молитва найчастіше зближує серця. Коли мир Христа заволодіє вами – поділіться своїми думками, жалями і тим, що вас непокоїть. Не затримуйтеся на самих собі, на ваших поточних турботах. Поверніться до джерел вашої любові, до ідеалів, з якими ви так радісно розпочали спільний шлях. Відновіть спільний запал, вашу готовність. А потім поверніться до теперішнього. Порівняйте колишні ідеали з нинішньою дійсністю. Зробіть подружній, а не тільки індивідуальний рахунок сумління. Він має бути ясний і щирий. Потрібно сягнути до причин зла, присутність якого у вашому житті ви ствердили. Потім присвятіть якийсь час на те, аби подивитися разом на кожного з ваших дітей, просячи Бога, аби дав своє бачення вашим серцям, так щоб ви могли дивитися на своїх дітей і любити їх на взірець Його любові, провадили їх згідно з Його замірами. І нарешті – запитайте Господа, чи Він є справді тим Першим, Кому ви хочете служити у своїй сім’ї.

Схеми подружніх зустрічей, тобто подружніх діалогів

Для початківців подаємо дві схеми діалогу (загальну і детальну), які, окреслюючи певні шляхи, можуть допомогти у провадженні діалогу. Якщо у вас залишиться трохи часу, використайте його як завгодно, але не повертайтеся до пустих розмов, до радіо чи телебачення. Якщо вже не маєте що сказати одне одному, то помовчіть. Це будуть для вас надзвичайно плідні хвилини. Метерлінк сказав: "Ми ще не пізнали одне одного, бо ж доти не відважилися на спільне мовчання". Добрим є прийняти рішення практичні й результативні, задля оздоровлення, зміцнення й відкриття вашої взаємної любові. Не завадить написати для себе короткий звіт про те, що ви відкрили, що пізнали й вирішили під час цієї спільної зустрічі. Це може зробити хтось один з вас. Добре вибрати зі Святого Письма правила життя – завдання, до якого ви повертатиметеся до часу наступної зустрічі, наприклад: "Не судіть, і не будете суджені". Добре також було б скласти певний "звіт" із того, наскільки ви були вірні цьому слову Божому. Запропоноване є тільки допоміжним засобом, який служить тому, аби ваша любов, ваш подружній зв’язок завжди зберігав молодість і життєздатність. Напевно ще є багато інших, але цей спосіб, практикований уже численними парами, довів свою результативність. Схеми містять допоміжні питання, зокрема до першого етапу подружнього діалогу. Також можна спробувати скласти собі свої (питання) або інколи скористатися з рахунку сумління для подружжів.

Загальна схема. Рівні діалогу:

- особисте життя: йдеться не про виявлення справ, що стосуються власного сумління, а про об’єктивну оцінку себе перед співподругом і прийняття відповідних рішень;

- ти і я: де ми є, якщо йдеться про нашу єдність фізичну, почуттєву, інтелектуальну, духовну;

- ми і наші діти: поглянути на кожну дитину очима Господа;

- ми та інші: рідні, друзі, сусіди, співпрацівники;

- ми і наш Бог: Його воля щодо нас, спільна молитва, життя таїнствами, релігійні практики, читання Святого Письма, участь у житті релігійної спільноти.

Чи потрібно говорити все?

Це питання зразу видається безцільним. Одні подружжя вважають, що не буде справжньої любові без довіри й цілковитої відвертості, інші ж, навпаки, гадають, що обов’язковим є, аби кожен партнер зберіг "таємний сад" серця тільки для себе. Любов не складається виключно з обміну почуттями та любощами, вона вводить спільність у ціле життя двох людей. Над цією темою замислюються небагато подружжів, у яких не раз голова йде обертом від труднощів, широти, глибини цього внутрішнього обміну. Вони запитують: чи потрібно казати одне одному все? чи вимагає любов ділитися геть усім?

У цій справі обов’язковою є розсудливість, яка, з одного боку, є даром Святого Духа, а з іншого – плодом життєвого досвіду. Ми говорили про те, що життєздатне подружжя потребує діалогу. "Таємний сад", надто близькі приятелювання можуть бути небезпечні, якщо їх наслідком буде ізоляція, відділення від партнера.

Однак не треба піддаватися надто твердолобому переконанню, що треба говорити абсолютно все. Якісь давні прив’язаності, якась колишня нетактовність, якийсь тяжкий для знесення докір можуть бути ще важчі для особи, якій звіряєшся. Дехто ділиться з чоловіком чи жінкою навіть найменшими труднощами, які стрічаються в професійному житті, найдрібнішим враженням, що викликане випадковою зустрічю. В такий спосіб вони викликають у партнера неспокій, збуджують підозри, завжди прикрі, а часто безпідставні. Є такі люди – "духовні ексгібіціоністи", вони люблять оголювати ціле своє нутро, але тільки заради викликання жалю або подиву. Це вельми небезпечне для діалогу.

Докори і труднощі

Брак спонтанності. "Любов спонтанна, вона потребує свободи у вираженні. Як вона може стати спонтанною в день і годину, призначені для подружньої зустрічі? Радше потрібно зачекати на відповідну нагоду, й тоді розмова буде більш корисна".

Так – але ми добре знаємо, що такі нагоди рідко трапляються самі собою. Отже, ми повинні вміти їх організувати, бо ж завжди знайдеться якесь заняття, може й не важливіше, але напевно терміновіше, аніж розмова удвох.

Крім того, що ми, власне, розуміємо під словом "спонтанність"? Ми говоримо про спонтанність перших реакцій. Вона полягає у прояві ваших вражень одразу, такими, які вони є. Ця спонтанність, може, й мила, сповнена краси, але вона дитяча, емоційна. Є також спонтанність інша, спонтанність дорослої людини. Вона є плодом витривалості. Наприклад, маємо справу зі спонтанністю святих людей, котрі аскезою і молитвою набули певної еластичності та природності у поведінці, немовби духовної елегантності у способі дій, причому однаково як у справах Божих, так і в людських. Спонтанність у подружжі, яка повинна існувати поміж партнерами, полягає в легкості взаємного переказування одне одному глибин своєї душі. Вона формується поступово, завдяки самовихованню. Не можна її сподіватися на початкових етапах зв’язку, до неї потрібно готуватися й чекати на неї як на результат своїх зусиль, а також благодаті. "Обов’язок засідання" не тільки не гальмує справжньої спонтанності, а й викликає її дозрівання. Хто шукає повноти любові, той розуміє, що до неї потрібно невпинно доростати, зокрема і через спільний продуманий діалог.

Можливість незгоди. "Навіщо таке взаємне відкривання карт, таке викидання всього з себе? Це провадить до дискусій та суперечок. Приводить до висновку, що ми геть різні, повні протиріч, і тоді ліки стають гіршими за хворобу. Краще замовкнути, стиснути зуби, розраховувати на час, на життя, яке колись приведе до такої важкої подружньої єдності".

Напевно зіткнення різних характерів, представлення взаємних труднощів може становити певну небезпеку. Тому потрібно дотримуватися деяких правил. Не можна провадити діалог немов якесь "зведення рахунків", не можна дати себе захопити красномовству; потрібно взяти до уваги фізичний, психічний і духовний стан співподруга, котрий не завжди спроможний вислухати все, так само як не завжди здатний усе виповісти. Але чи такт, делікатність, сердечність, розсудливість не мають сили підпорядкувати собі (зайву наразі) щирість любові?

Підемо далі. Подружжя не складається з двох ідентичних осіб, які думають, відчувають і реагують однаковим чином у будь-якій ситуації. Якби так було, це свідчило би про те, що один із партнерів зрікся своєї особистості, аби стати тінню, відбитком, повторенням іншого. Скільки ж то чоловіків, скільки дружин пишаються "єдністю" свого подружжя, а їхня єдність є нічим іншим як тільки "буксируванням розбитого корабля". Поміж чоловіком та жінкою існує насамперед різниця статі. Потрібно її вшанувати як джерело взаємного збагачення. Крім того, існує зіткнення двох особистостей. Тут не можна діяти за принципом страусиної політики. Навпаки, треба мати відвагу підняти важкі проблеми, логічно все пояснити, вислухати протилежну думку навіть тоді, коли згода видається неможливою. В будь-якому разі, це дозволить пізнати індивідуальність іншої особи і проникнутися повагою до неї. І, може, тоді буде розпочато пошук у Богові єдності набагато глибшої, ніж виключно в людському вимірі.

Страх перед пізнанням. Правду кажучи, всі спротиви щодо діалогу походять від нас самих, що ми частенько не усвідомлюємо. Ними є страх перед пізнаванням, перед певним знанням. Види його є різні. Страх перед пізнанням себе, ким я насправді є. Сьогодні багато людпей носять маски. Не бракує конформістів, які бачать світ немовби театральною сценою, де граєш вибрану тобою роль. Зазвичай вони залишаються на поверхні свого "я". Ця небезпека загрожує також і нам. Життя, професійна діяльність, приятельські стосунки, навіть сім’я вимагають від нас конкретного способу поведінки, конкретного вигляду, напевно щирого, не фальсифікованого. Це вимагає докласти зусиль до узгодження способу життя з нашою справжньою індивідуальністю.

"Обов’язок засідання" примушує скинути з себе це фальшиве вбрання і показатися такими, якими ми є насправді. Він примушує насамперед до самовизначення, до зусилля самооцінки. Потім він виставляє нас перед поглядом вельми уважного і вимогливого свідка, яким є співподруг, котрий бачить нас щодня і перед яким неможливо грати жодну комедію. Це важка справа. Питання "ким я насправді є?" або "де я є?" для людини є не раз просто незносне. Незносне тим більше, чим більше людина ангажована у внутрішнє життя; тим більше, чим важливіші справи треба зачепити і змінити.

Страх перед пізнанням усієї правди про партнера. Цей страх сильніший від попередньо названого. Ми створили собі певний образ партнера – якомога більш ідилічний, близький, заспокійливий. І коли у "зовнішньому житті" ми мусимо боротися, витрачати свої сили, то ми щасливі, коли знаходимо вдома безпеку і комфорт. Не хочемо чути ні про які неспокої, скандали. А що станеться, коли ми відкриємо, що цей хтось – зовсім інакший, ніж наше про нього уявлення? А якщо відкриємо, що нас йому не вистачає, що мусимо заспокоїти інші його прагнення?

Страх перед Богом. Найбільш таємничий і грізний. Ми сидимо не одне навпроти одного, а обоє – навпроти Бога. Він не задовільниться нашими удаваними зусиллями й чеснотами. Він хоче завжди чогось більшого від нашої любові до Нього. Він хоче такої любові, якою сам нас полюбив. Ми знаємо, що більша любов потягне за собою більшу відкритість (буквально – оголення або навіть зречення). Запитуючи нашого Бога, чого Він очікує від нас, ми маємо бути готові на дуже вимогливу відповідь.
 

Зараз на порталі

На даний момент 61 гостей на сайті