Ми не хочемо війни, ми прагнемо миру!
 
 
 
Про хресне знамення

krzyz

 

Знак хреста є неодмінним елементом християнської релігії, найважливішим її символом. Без хреста не було би відкуплення, без хреста мертва наша віра. Довкола хреста єднаються справжні християни, оскільки так нам говорив Христос: якщо хтось хоче йти за Ним, мусить узяти свій хрест і наслідувати свого Спасителя, навіть якщо довелося б за Нього померти.

Від самого початку цей знак чинили під час Хрещення і Миропомазання. Пізніше його стали вживати, благословляючи людей і речі. Від перших століть існування Церкви християнські письменники згадують про використання знаку Господнього як такого, що освячує кожне заняття у щоденному житті, від ранкового пробудження до вечірнього відходу до сну; такого, що відганяє демонів, додає сил і відваги у спокусах і випробуваннях; знаку, що є символом віри у Пресвяту Трійцю і благословенням Христа; є способом розпізнавання християнами одне одного за часів переслідувань.

 

Перші християни робили знак хреста великим пальцем, або іншим пальцем правої руки, на чолі (подібно як сьогодні це роблять священики, помазуючи вірних святим миром). Використання трьох або двох пальців поширилося у IV і V століттях, коли то Церква була змушена виступити проти великих христологічних єресей: монофізитства, аріанства та інших – усі вони заперечували те, що Господь Ісус Христос був повністю Богом і повністю людиною. Саме такий уклад долоні символізував віру в істинне вчення Церкви. Про початки вираження цієї віри таким чином згадує, між іншим, Єрмій Созомен у своїй «Історії Церкви», описуючи публічний виступ Антіохійського єпископа Мелетія по стороні православного вчення: «(…) спочатку єпископ виголошував привселюдні проповіді тільки на так звані моральні теми; на завершення, однак, відкрито висловився, що Син Божий має ту саму природу, що Отець. Потім, схоже, архідиякон тамтешнього духовенства, присутній при цьому, підбігши до єпископа, який ще вимовляв ці слова, простягнув руку і затиснув мовцеві рота. Але той, жестикулюючи, ще виразніше, аніж голосом, підкреслив сенс сказаного, і, показуючи три випростані й осібно розставлені пальці, назад їх зігнув у кулак, після чого випростав лише один; сам цей вигляд руки мав образно представити зібраним там людям, що саме промовець мав на думці й про що йому не дали розказати». Був то рік 361-362.

З плином часу вірні почали робити знак хреста на всьому тілі, по черзі: на чолі, на грудях, на правому та лівому плечі (а не в повітрі). Уклад долоні і його символіка при цьому були такі: три пальці, а саме великий, вказівний і середній, з’єднані разом, виражали віру у Пресвяту Трійцю, три Особи Божі, що мають єдину природу, інші два – віру в боголюдськість Ісуса Христа.

Вочевидь, це точнісінько той самий спосіб, яким ми й сьогодні чинимо знак хреста. Звідкіля ж тоді в Середньовіччі на теренах східної Русі (пізніше – Московського царства) взялася практика хресного знамення «двома пальцями»? Про це поговоримо окремо; зазначимо тут лише, що вже у ІІІ ст. святий Петро з Дамаску пише про значення вельми подібного укладу пальців, за якого ціла долоня символізувала одну особу Господа Ісуса Христа, натомість два разом випростані пальці – вказівний і середній – дві Його природи. Точнісінько те ж саме вони означали в практиці тодішньої східної Русі. Решта пальців, складених разом, виражали віру в Пресвяту Трійцю. Іншими словами, символіка була ідентична з викладеною на початку, тільки «акцент» змістився з трьох пальців, притиснених до долоні, на три пальці, складені пучкою. В XVII столітті цар Олексій з патріархом Никоном  спробували впровадити тодішні грецькі літургійні взірці повсюди, де практика Російської Церкви від них відрізнялася. Тоді спосіб чинення хресного знамення став одним з головних аргументів у взаємних звинуваченнях у єресі.

1653 року патріарх Никон розпочав літургійну реформу, яка призвела до розколу в Православній Церкві російської імперії. Питання про роблення знаку хреста двома чи трьома пальцями стосувалося не суті віри, а лише форми цього обряду. Однак якраз порушення усталеної форми викликало вибухову реакцію, оскільки в своєму розумінні віри люди міцно пов’язували форму зі змістом: це для них було тотожністю. Більше того, старообрядці стверджували, що саме на Русі збереглося істинне вшанування Спасителя і істинний знак хреста, «істинне православ’я», а грецька традиція, до якої патріарх Никон хотів наблизити літургію Російської Церкви, вже була на той час «зіпсована» і значною мірою втрачена.

З історичного погляду, конфлікт між двоперсним і триперсним хресним знаменням пов’язаний скоріше з тодішньою політичною ситуацією, ніж із будь-якою богословською проблемою. Триперсне хресне знамення існувало в царській Росії і до патріарха Никона, ніколи не було заборонене або акцентоване. Натомість необхідність самоствердження і закріплення своєї самоцінності для російського православ’я виникла після прийняття частиною східного християнства Флорентійської унії 1439 року. Історичне питання протистояння з Римом максимально загострилося після падіння Константинополя 1453 р., коли то Москва відчула себе «зобов’язаною» перейняти на себе центр східного християнства, виникла ідея російського месіанізму, з’явилося підґрунтя для поняття «третій Рим». Глибокий конфлікт поміж «грецьким» і «російським» православ’ям проявився з плином часу, зокрема, в реакції на никоніанську реформу: грецьке – хоча й від Константинополя, «першого серед рівних» – більше не вважалося  необхідним авторитетом. Тим більше що триперсне знамення було більше поширене серед кліру південно-західної Русі, а відповідно, сприймалося як прояв впливу Заходу.

Такі специфічні історичні умови перемістили сенс питання про віру в Триєдиного Бога на спосіб складення пальців при чиненні знаку хреста. Зрештою, 1667 року ті, хто тримався старого обряду, були відлучені від Церкви, їхнє хресне знамення було назване єрессю проти Пресвятої Трійці. Аргументація була така: три пальці у старовірському хресному знаменні, які символізували Трійцю, мають неоднакову довжину. Пояснити, чому було прийнято настільки дивний аргумент, видається надто складним.

Можна запитати, а як католики дивляться на це питання? Якщо описаний на початку спосіб чинення знаку хреста постав задовго до Великого Розколу, то упродовж століть вони так само використовували триперсний спосіб хрещення. Так було аж до ХІІІ ст. Нинішній знак хреста всією долонею має символіку п’ятьох ран Спасителя, яких Йому завдали на Хресті. Що до черговості рухів – справа наліво чи навпаки, – то одне з пояснень може бути таким: від стародавніх часів правиця була для людей важливішою (принаймні, для більшості, бо праворукі переважають). Інше пояснення пов’язане зі способом вимовляння слів хресного знамення: як відомо, східнослов’янська граматика не має препозиції – ставлення іменника перед прикметником. Тому насправді хресне знамення є «однаковим», попри свою дзеркальну зворотність, оскільки під час його чинення за східною традицією на доторк до правого плеча припадає слово «Святого», і на доторк до лівого – «Духа»; за західною традицією – «Spiritus» (до лівого плеча) і «Sancti» (до правого). Тобто «місця» для позначення ліній Хреста на тілі і вшанування Отця, Сина і Святого Духа збігаються. Такою є лінгвістичні гіпотеза розходження напрямку руху при чиненні хресного знамення.

Крім цього, можна сказати ще й наступне. У шести головних течіях християнської традиції (латинській, візантійській, александрійській, антіохійській, вірменській і халдейській) права сторона визнається символом добра, оскільки Христос «сидить праворуч Отця» (Символ віри), натомість останнього дня, під час Суду, праведні стоятимуть по Його правиці (пор. Мт 25,31-46). Своєю чергою, лівиця логічно стає символом зла, і саме ліворуч підуть засуджені в день Страшного Суду. Стародавня ефіопська теологія каже, що Спаситель виводить нас із мороку гріха й помилок до цнотливого життя, яке буде остаточно винагороджене вічним царюванням із Ним. Тому, роблячи знак хреста, ми посуваємо руку зліва направо.

Згідно зі «Словником християнських символів» (Женева, 1972), християни візантійської традиції погоджуються з символічним визначенням правої сторони як добра і лівої як зла. Однак оскільки правиця Христа, Який видає вирок на Страшному Суді, відповідає лівій стороні тих, хто стоїть перед Ним, то знак хреста треба чинити справа наліво. Своєю чергою, на думку проф.Бориса Успенського (видатний семіотик сучасності), рух справа наліво означає перемогу над дияволом, який знаходиться «ліворуч» людини. Професор Успенський, викладаючи в Неаполі, присвятив цій думці цікаву працю «Знак хреста і святий простір» (Неаполь, 2005).

У Римо-Католицькій Церкві тривалий час функціонували обидва способи здійснення хресного знамення. Зрештою, переважив рух зліва направо, закріплений у Римському Месалі 1570 року з волі Папи св.Пія V. Цей рух однаковий у римо-католиків і багатьох протестантів (тих, які визнають знак хреста), а також у східних Церквах давнього походження (так званих дохалкедонських), за винятком ассирійської, тобто: у вірмен, коптів, ефіопів і сирійців.

На сьогодні можна у західній традиції (католицькій і лютеранській) розрізнити «великий» і «малий» хресні знамення. «Велике» знамення робиться зазвичай правицею, випростаними пальцями (символіка п’ятьох ран Христа). Лінії накреслюються рухом від чола (з вимовлянням у цей час слів «в ім’я») до серця («Отця»), потім на ліве плече («і Сина») і до правого плеча («і Святого Духа»). Таким є один з можливих варіантів «розподілу» слів згідно з рухами руки.

«Малий» знак хреста полягає в накресленні на тілі (зазвичай великим пальцем правої руки) трьох хрестиків: на чолі, на вустах і на серці. Цей знак виражає готовність розуміти, проголошувати і виконувати життям Слово Боже.

Знак хреста чинимо зважено, не похапцем, цілою долонею з випростаними пальцями. Можна також це робити, з’єднавши три пальці пучкою, і єднаючись таким чином із традицією православ’я. Розпочинаємо знак хреста від чола: разом з головою воно є символом наших думок, зусиль нашого інтелекту; у цьому жесті ми цілу цю сферу віддаємо Богові. Супроводжують його слова: «В ім’я Отця». Особа Отця символізує небо і Божу всемогутність, а чоло – це найважливіше місце нашого тіла. Потім долоня спускається нижче, символізуючи процес сходження Сина Божого з небесних висот на землю. Долоня затримується на грудях, вказуючи на центральне місце, яке в нашому організмі займає серце. Воно є символом людської особистості, а також цілої сфери людських почуттів. Почергово ми віддаємо Богові себе, свій розум і почуття. Доповнюючи знак хреста, креслимо горизонтальну лінію рухом від лівого до правого плеча. Плече (рамено) є біблійним символом сили й могутності (пор. Лк 1,51). Це має нагадувати, що наша сила й міць – у Богові, а кожен труд має бути підкорений Йому. Цей знак супроводжується словами: «і Святого Духа». Дуже добрий момент, аби втілити цю істину в своєму житті, щоб «кожне наше діяння від Тебе брало початок і в Тобі знаходило виповнення» (Літургія годин, Колекта Утрені). Слово «Амінь» означає: нехай так станеться.

 

Підсумовуючи:

Йдеться насправді лише про те, щоб ми чинили знак хреста з вірою, а не абияк. Хресне знамення, чинене з вірою, справа наліво чи навпаки, від ранку й до вечора, кожної хвилини зберігає свою міць і значення. Найважливіше, щоби цей знак був присутній у нашому щоденному житті і щоб ми його звершували з повагою, з розумінням, що звертаємося всім своїм єством до Живого Бога, що хресне знамення є знаком нашого спасіння.

 

Форми хрестів у різні часи і в різних культурах також вельми відрізняються. У православ’ї поширений восьмиконечний хрест. Таке представлення Хреста Спасителя узгоджується з давньою традицією, яку вшановують і східні, й західні Церкви. На Заході такий хрест часто зветься «слов’янським», оскільки його використовують православні слов’янських земель; натомість інші помісні Православні Церкви використовують грецький хрест (простий чотирикінцевий, з однаковою довжиною рамен).

На вертикальній осі «слов’янського хреста» розташовано три поперечні балки:

  • Горішня – означає табличку (filakterium) з написом, яку звелів прибити до хреста Понтій Пилат: INRI – Iesus Nazarenus Rex Iudeorum (Ісус Христос, Цар Юдейський).
  • Середня – для рук розіп’ятого Христа.
  • Нижня – балка під ногами Христа (лат. Suppedaneum). На відміну від латинської традиції, ноги Христа на розп’ятті зображають прибитими кожну окремо. Піднесений кінець цієї балки символічно вказує на небо, куди був узятий Добрий Розбійник, розіп’ятий разом із Христом. Другий кінець, опущений, вказує на пекло – місце для другого розбійника, який не розкаявся.

Під хрестом нерідко вміщено малюнок черепа. Це символ Адамової голови, бо, згідно з апокрифами, місце поховання Адама знаходилося якраз під Голготою («місце черепа», «лобне місце»). Ця подробиця підкреслює догматичне значення Розп’яття: відкуплення першої людини кров’ю Христа, Нового Адама, Який став людиною для спасіння людського роду. В переносному сенсі це також символ подолання смерті: «смертію смерть поправ» (подолав).

 

Зараз на порталі

На даний момент 57 гостей на сайті

   

 

Статистика

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні2256
mod_vvisit_counterРазом1737775